Олена Резник
Наталія Михайлівна Вітренко — одна з найяскравіших і водночас найсуперечливіших фігур української політики кінця 1990-х — початку 2000-х. Докторка економічних наук, двічі народна депутатка, лідерка Прогресивної соціалістичної партії України, вона двічі балотувалася на посаду президента і тричі визнавалася «Жінкою року». Її ім’я асоціюється з жорстким лівим популізмом, ностальгією за радянським минулим і послідовною проросійською позицією, яка з часом перетворила її з впливової парламентарки на персонажа маргінальної політики.
Станом на 2026 рік 74-річна екснардепка веде переважно приватне життя в Києві, оскаржує адміністративні штрафи і майже не з’являється в публічному просторі. Її партію остаточно заборонили в 2022 році, а сама вона залишається символом тієї епохи, коли українська політика ще шукала себе між соціалістичною риторикою і геополітичним вибором.
Ця історія — про стрімке сходження, гучний пік, болісний занепад і тихе існування людини, яка вміла збирати стадіони і водночас розколювати суспільство.
Від київської дівчинки до доктора наук: ранні роки та науковий шлях
Наталія Михайлівна Дубинська народилася 28 грудня 1951 року в Києві. Батько, фронтовий журналіст Михайло Ківович Дубинський, помер за два місяці до її появи на світ. Вихованням займалася мати — Валентина Матвіївна Федченко, кандидатка історичних наук і викладачка «наукового комунізму» в медичному інституті. Частину дитинства дівчинка провела в Костянтинівці на Донеччині, де працювала мати, а в середині 1960-х родина повернулася до столиці.
Школу № 37 вона закінчила із золотою медаллю. У 1969 році вступила на обліковий факультет Київського інституту народного господарства (нині КНЕУ імені Вадима Гетьмана). Була ленінською стипендіаткою, активісткою комсомолу, депутаткою районної ради. Уже тоді писала наукові роботи, перемагала в республіканських і міжнародних конкурсах. Після закінчення інституту в 1973-му залишилася в аспірантурі. У березні 1977-го захистила кандидатську дисертацію.
Наукова кар’єра розвивалася класично для радянських часів: молодший, потім старший науковий співробітник НДІ науково-технічної інформації Держплану УРСР, доцент кафедри статистики рідного інституту. У 1974 році вступила до КПРС. У квітні 1994-го, уже в незалежній Україні, захистила докторську дисертацію на тему регіональних проблем соціальної інфраструктури. Її обрали академіком Академії будівництва України, а згодом — Академії економічної кібернетики.
Цей етап життя сформував у Наталії Вітренко переконання, що економіка має бути плановою, соціальна справедливість — пріоритетом, а «дикий» капіталізм 1990-х — тимчасовим збоченням. Саме з цих позицій вона згодом увійде в політику.
Народження політичної зірки: від СПУ до власної партії
Після заборони Компартії Наталія Вітренко активно допомагала створювати Соціалістичну партію України. Редагувала журнал «Вибір», розробляла програмні документи. У грудні 1994-го впевнено перемогла в Конотопському окрузі Сумщини з результатом 66 % і стала народною депутаткою II скликання. Працювала в комітеті з економічної політики.
Розбіжності з Олександром Морозом виявилися непереборними. Вітренко вимагала жорсткішої позиції щодо приватної власності, двомовності та подвійного громадянства, звинувачувала керівництво СПУ в «капітуляції перед Заходом». У лютому 1996-го її виключили з партії. Уже за два місяці, 20 квітня 1996 року, разом із Володимиром Марченком вона створила Прогресивну соціалістичну партію України. Її обрали головою — і залишалася нею до заборони організації.
Програма ПСПУ звучала як маніфест: повновладдя Рад, пріоритет загальнонародної власності, союз із Росією і Білоруссю при збереженні формальної незалежності України, категорична відмова від НАТО і ЄС. У 1998 році партія подолала бар’єр і провела фракцію до парламенту. Наталія Вітренко очолила її. Тричі поспіль — у 1996, 1997 і 1998 роках — опитування визнавали її «Жінкою року».
У нашій практиці аналізу політичних текстів 1990-х ми стикалися з випадком, коли виступи Вітренко на мітингах викликали майже релігійне захоплення частини аудиторії. Люди, які втратили заощадження і роботу, чули в її голосі обіцянку повернення «справедливої» епохи.
Пік слави та гранати в Кривому Розі: президентські перегони 1999
Президентська кампанія 1999 року стала зоряним часом Наталії Вітренко. Вона зібрала 10,97 % голосів і посіла четверте місце — найкращий результат серед жінок-кандидаток в історії України на той момент. Стадіони скандували «Наташа — президент!». Її підтримували переважно на сході і півдні, де ностальгія за СРСР була особливо сильною.
2 жовтня 1999 року в Кривому Розі після зустрічі з виборцями в будинку культури Інгулецького ГЗК у натовп кинули дві бойові гранати РГД-5. Вітренко отримала осколкові поранення ніг і живота, Володимир Марченко — поранення руки і ноги. Загалом постраждали близько 45 людей, кількох госпіталізували у важкому стані. Одній із жінок ампутували частину ноги.
Слідство звинуватило в організації замаху довірену особу Олександра Мороза Сергія Іванченка та його брата. У 2001 році їх засудили до 15 років. Пізніше з’являлися версії про причетність спецслужб, але вони так і не отримали судового підтвердження. Сама Вітренко після лікування в «Феофанії» продовжила кампанію, використовуючи подію як доказ «політичного терору».
| Рік | Кампанія | Результат | Місце |
|---|---|---|---|
| 1994 | ВР II скликання (Конотоп) | 66 % | Обрана |
| 1998 | ВР III скликання (ПСПУ) | 4,04 % | Пройшла |
| 1999 | Президентські | 10,97 % | 4-е |
| 2004 | Президентські | 1,97 % | 5-е |
| 2006 | Блок Наталії Вітренко | 2,93 % | Не пройшов |
Дані узагальнені на основі офіційних результатів ЦВК та матеріалів відкритих джерел.
Після 1999-го рейтинг почав стрімко падати. У 2002 році партія не подолала бар’єр. У 2004-му Вітренко знову балотувалася, але набрала лише 1,97 % і в другому турі підтримала Віктора Януковича.
Проросійський курс і зіткнення з новою Україною
Політична ідентичність Наталії Вітренко завжди будувалася на протистоянні «західному курсу». Вона входила до Вищої ради Міжнародного євразійського руху Олександра Дугіна, виступала проти вступу до НАТО, ЄС і СОТ, вимагала двомовності та союзу зі східнослов’янськими державами. У 2004–2007 роках критикувала і Ющенка, і Януковича, оголошуючи «тотальну опозицію».
Після Революції гідності 2014 року її діяльність набула відкрито сепаратистського забарвлення. У Слов’янську вона організовувала так званий «референдум» щодо довіри новій київській владі. Згодом з’явилися звинувачення в фінансуванні структур «ЛДНР». Сама Вітренко переїхала до Москви, але вже в 2025 році журналісти фіксували її в Києві.
24 лютого 2022 року в інтерв’ю російському виданню вона звинуватила у війні Сполучені Штати і Велику Британію, фактично виправдовуючи російську агресію. У березні 2022-го діяльність ПСПУ призупинили указом Президента, а 23 червня Восьмий апеляційний адміністративний суд остаточно заборонив партію. Майно і кошти передали державі. У 2021 році Наталія Вітренко публічно «зреклася» сина Юрія, назвавши його «русофобом» через його посаду в «Нафтогазі».
Сім’я, конфлікти та особисте життя за лаштунками політики
Особисте життя Наталії Вітренко тісно переплетене з політикою. Перший шлюб із Русланом Моторіним тривав недовго — народилася донька Ольга (1972). Другий — з Юрієм Миколайовичем Вітренком. У цьому шлюбі з’явилися син Юрій (1976) і донька Марина (1983). Після розлучення син залишився з батьком. Юрій Вітренко зробив кар’єру в енергетиці, очолював «Нафтогаз», виконував обов’язки міністра енергетики. Мати і син публічно конфліктували через різні погляди на війну і зовнішню політику.
Багато років поруч із Наталією Вітренко був Володимир Марченко — співзасновник партії, колишній нардеп, людина, яку журналісти називають її постійним супутником. У липні 2025-го їх разом помітили біля Печерського суду в Києві, де Вітренко оскаржувала штраф НАЗК у 5100 гривень за неподання звітів партії.
За моїм досвідом спостереження за публічними фігурами такого типу, саме сімейні розриви часто стають найболючішою ціною політичної радикалізації. Вітренко обрала ідеологію, а не компроміс із близькими.
Заборона партії та сучасне життя: що відомо станом на 2026 рік
Після заборони ПСПУ Наталія Вітренко практично зникла з медіапростору. Багато хто вважав, що вона остаточно оселилася в Росії. Однак у 2025 році її кілька разів фіксували в Києві. Вона ігнорує запитання журналістів, не дає інтерв’ю, не веде активних соцмереж. Живе, за доступною інформацією, у квартирі, отриманій ще за депутатських часів.
Кримінальних справ за колабораціонізм чи державну зраду проти неї офіційно не відкривали. Адміністративні провадження стосуються лише звітності ліквідованої партії. Її громадська організація «Дар життя» також потрапляла під увагу СБУ, але конкретних вироків немає.
Для початківців, які лише знайомляться з постаттю, важливо розуміти: Наталія Вітренко — не «маргіналка з самого початку». У другій половині 1990-х вона була реальною політичною силою, здатною збирати мільйони голосів. Для досвідчених спостерігачів її шлях — класичний приклад, як лівий популізм без чіткої національної ідентичності швидко дрейфує в бік зовнішнього впливу і самоізоляції.
Поширені міфи про Наталію Вітренко
- «Вона була просто клоуном і ніколи не мала серйозного впливу». Ні. У 1999 році майже 11 % голосів — це результат, якого багато сучасних партій можуть лише мріяти. Її фракція в парламенті була активною, а гасла — резонансними.
- «Усе фінансувала лише Росія». Прямих доказів систематичного фінансування з-за кордону в відкритих джерелах немає, хоча ідеологічна близькість і контакти з євразійськими структурами очевидні.
- «Вона завжди жила в Москві після 2014-го». Це не так. Хоча певний час вона перебувала в Росії, у 2025–2026 роках її неодноразово бачили в Києві.
- «Син повністю відрікся від матері». Публічний конфлікт був, але деталі особистих стосунків залишаються закритими.
Ці міфи виникають через емоційне сприйняття постаті. Реальність складніша: Вітренко — продукт своєї епохи, коли частина суспільства ще не визначилася з цивілізаційним вибором.
Питання, які найчастіше ставлять читачі
Де зараз Наталія Вітренко?
Станом на серпень 2026 року вона проживає в Києві. Останні публічні появи — біля суду влітку 2025-го.
Чи є у неї кримінальні справи?
Офіційно — ні. Є лише адміністративні провадження щодо звітності партії.
Що сталося з її партією?
ПСПУ остаточно заборонена рішенням суду в 2022 році. Майно передано державі.
Як склалися стосунки з сином Юрієм?
У 2021 році вона публічно заявила про розрив через його «русофобію». Подальшої публічної комунікації не було.
Чому її називали «Конотопською відьмою»?
Прізвисько з’явилося через агресивну риторику і здатність «зачаровувати» аудиторію на мітингах у східних регіонах.
Історія Наталії Вітренко залишається відкритою книгою. Вона більше не збирає стадіони і не визначає порядок денний, але її постать досі викликає гострі дискусії. Для когось це приклад принциповості, для когось — попередження про ціну ідеологічної сліпоти. У будь-якому разі ім’я цієї жінки назавжди вписане в політичну історію незалежної України — зі всіма її злетами, падіннями і глибокими розколами.
