Кататонія — один із найяскравіших і водночас найменш зрозумілих для стороннього спостерігача проявів психічних розладів. Людина ніби «застигає» в часі. Або навпаки — рухається хаотично, без мети, іноді небезпечно для себе. Це не просто «дивна поведінка». Це глибоке порушення регуляції рухів і реакції на світ.

Термін «кататонічна шизофренія» довго використовувався в психіатрії. Сьогодні фахівці все частіше говорять про «шизофренію з кататонічними ознаками» або просто про кататонічний синдром у контексті іншого розладу. Це не гра словами. Зміна відображає важливий науковий зсув: кататонія трапляється не тільки при шизофренії і потребує окремого підходу до лікування.

Що таке кататонія і як вона пов’язана з шизофренією

Кататонія — це синдром психомоторних порушень. Він включає зниження, підвищення або якісну зміну рухової активності. Класичні прояви: ступор (майже повна нерухомість), мутизм (мовчання), воскова гнучкість (кінцівки зберігають надану їм позу), негативізм (опір спробам змінити положення тіла), стереотипії, гримаси, ехолалія чи ехопраксія.

Історично кататонію тісно пов’язували саме з шизофренією. У класифікаціях минулого століття існував окремий підтип — кататонічна шизофренія (код F20.2 у МКХ-10). Вона вважалася рідкісною і зустрічалася приблизно в 1–3 % випадків шизофренії.

Сучасні дані змінили картину. Кататонія значно частіше супроводжує афективні розлади (депресію, біполярний розлад), ніж шизофренію. Вона також може виникати при аутистичному спектрі, медичних захворюваннях (енцефаліти, метаболічні порушення), інтоксикаціях. У МКХ-11 і DSM-5-TR підтипи шизофренії скасовані. Кататонія винесена в окремі рубрики як синдром, асоційований з іншим психічним розладом або соматичним станом.

Найважливіше: навіть якщо в людини є шизофренія, поява кататонічних симптомів вимагає окремого діагностичного і лікувального підходу, бо стандартні антипсихотики не завжди допомагають, а іноді навіть погіршують стан.

Основні симптоми кататонічних проявів

Симптоми поділяють на дві полярні групи: ступорозні (гальмування) і збудливі.

Ступорозні прояви:

• ступор — майже повна відсутність рухів і реакції на оточення;
• мутизм — відсутність мови при збереженій здатності говорити;
• каталепсія і воскова гнучкість — тіло зберігає надану позу, іноді дуже незручну;
• негативізм — активний або пасивний опір будь-яким спробам вплинути;
• позування — застигання в дивних, вигадливих положеннях;
• симптом «повітряної подушки» — голова залишається піднятою, ніби лежить на невидимій подушці.

Збудливі прояви:

• хаотичне, безцільне рухове збудження;
• стереотипні повторювані рухи;
• імпульсивні дії, іноді агресивні чи самоушкоджувальні;
• ехопраксія (повторення чужих рухів) та ехолалія (повторення слів).

Для діагнозу кататонії за сучасними критеріями потрібно щонайменше три з дванадцяти характерних ознак. Стан може тривати години, дні або довше і часто супроводжується відмовою від їжі та пиття, що створює ризик зневоднення і виснаження.

Діагностика та диференційна діагностика

Діагноз ставить психіатр на основі клінічної картини. Важливо виключити інші причини: нейролептичний злоякісний синдром, енцефаліти, метаболічні порушення, інтоксикації, неврологічні захворювання. Для цього проводять аналізи крові, іноді нейровізуалізацію, ЕЕГ.

Широко використовується шкала Bush-Francis Catatonia Rating Scale, яка допомагає об’єктивно оцінити наявність і тяжкість симптомів. Лоразепам-тест (введення невеликої дози бензодіазепіну) часто служить і діагностичним, і лікувальним інструментом: швидке покращення підтверджує кататонію.

Сучасні підходи до лікування

Перша лінія терапії кататонії — бензодіазепіни, найчастіше лоразепам. Відповідь може бути драматичною: пацієнт, який годинами не рухався і не розмовляв, починає відповідати вже через хвилини або години після введення препарату.

Якщо бензодіазепіни недостатньо ефективні або стан важкий (злоякісна кататонія), застосовують електросудомну терапію (ЕСТ). Вона залишається одним із найефективніших методів у таких випадках.

Антипсихотики використовують обережно. У деяких пацієнтів вони можуть погіршити кататонію або спровокувати злоякісний нейролептичний синдром. Рішення завжди індивідуальне і приймається після оцінки ризиків.

Паралельно проводять підтримуючу терапію: корекцію водно-електролітного балансу, профілактику ускладнень нерухомості, лікування основного захворювання (якщо кататонія вторинна).

Кататонічна шизофренія як окремий діагноз поступово відходить у минуле, але сам стан кататонії залишається важливим і потенційно небезпечним. Його своєчасне розпізнавання і правильне лікування можуть повернути людину до спілкування і руху значно швидше, ніж здається можливим, коли бачиш застиглу, мовчазну фігуру. Сучасна психіатрія дивиться на кататонію ширше — і саме це дає більше шансів тим, хто з нею стикається.