В Україні успішно функціонує більш як 100 шкільних служб порозуміння в 10 областях. За анонімним анкетуванням, сто відсотків потерпілих, які брали участь у медіації, задоволені результатом. Також усі кривдники стверджують, що ставлення постраждалих до них змінилося на краще.

…Якось двоє хлопчиків — назвемо їх Павлом і Олексієм — грали разом в он-лайні. Гра – грою, але викликала справжні гарячі емоції. Хлопці посперечалися і Павло вирішив розв’язати конфліктну ситуацію «по-дорослому» — наступного дня підійшов у громадському місці до Олексія і… зламав йому ніс. Два місяці Олексій провів у лікарні. Потім написав заяву до міліції. Справа тривала шість місяців. Неодноразово зустрічалися батьки Павла і брат Олексія, але ніяк не могли дійти згоди.

Цікава деталь: батько Павла — колишній працівник правоохоронних органів — знав, як можна залагодити такі ситуації. Зрозуміло, що батьківські почуття можуть штовхнути на використання всіх знань і знайомств, аби сина не притягнули до відповідальності. Тому брат Олексія звернувся по допомогу… ні, не до правоохоронців, а до Центру відновного правосуддя юридичного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

 

 

ВОНИ ПОТИСНУЛИ РУКИ

Перше важливе завдання, яке постало перед медіаторами (так називаються спеціалісти центру, які забезпечують медіацію — примирення сторін), — поспілкуватися з хлопцями. Медіатора центру відновного правосуддя Євгенію Тонієвич вразило те, що під час зустрічі Павло і Олексій майже нічого не розповіли, адже батьки вже нав’язали їм свою стратегію поведінки. Старші «навчили» дітей, про що потрібно розповідати, а про що — ні. Медіатори розпитували про причину конфлікту, як цю ситуацію нині бачать її юні учасники. Відновний підхід дав змогу поспілкуватися з Павлом на якісно новому рівні — він усвідомив власні дії, зрозумів, що завдав шкоди іншій людині.

— Чесно кажучи, складнощі, які виникли при організації зустрічей з учасниками окремо, викликали в нас сумнів у тому, чи відбудеться медіація взагалі, — ділиться враженнями Євгенія Тонієвич. — Адже для цього потрібна участь обох сторін. Батько правопорушника залучив інших осіб, які нам мало не погрожували, — не розуміли, чому ми зацікавлені в цьому процесі. Навіть припускали, що інша сторона, ймовірно, мотивувала нас фінансово. Ми пояснювали їм, що центр відновних практик працює вже котрий рік, а це — далеко не перша медіація. Діє міська програма, яка фінансує проведення медіацій у таких ситуаціях. І нам удалося переконати батька юного правопорушника спробувати владнати конфлікт у такий спосіб.

Півроку сторони не могли дійти згоди, навіть активно залучаючи представників правоохоронних органів. І ось настав день медіації. Організатори хвилювалися, адже розуміли: якщо примирення відбудеться, то вони подолають стереотипне сприйняття способів вирішення конфліктів. І використання практик відновного підходу дало змогу опонентам усвідомити ситуацію.
Наприкінці двогодинної зустрічі хлопці потиснули один одному руки і навіть почали домовлятися, чим займатимуться разом.

 

 

«ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ» — ВІД СЛОВА «ВІДПОВІДЬ»

У чому суть «відновних практик»? Чи є вони ефективними? Як перетворюють вирішення кримінального конфлікту на виховний процес?
— Цікаво, коли ми почали працювати з правовою системою, з’ясувалося, що саме судді найкраще усвідомлюють усю хибність позбавлення волі задля виправлення правопорушника, — каже президент «Українського центру порозуміння» Роман Коваль.
За його словами, суть — у розумінні правопорушення і реагуванні на нього. В кримінальній ситуації правова система шукає відповіді на три конкретних запитання: яку статтю закону порушено, чи винна конкретна людина і, якщо винна, яке покарання потрібно застосувати. Часто результат цих дій приводить не до виправлення особистості, а до більш криміналізованого суспільства. Адже діти, які потрапляють за грати, насамперед засвоюють, що наступного разу треба бути обережнішими і не попадатися. Аленавряд вони знають, як можна жити інакше.
Відновні практики мають зовсім інше завдання і ставлять інші запитання. Перше: що сталося і якої шкоди завдано людині, потерпілій унаслідок злочину? Друге: що треба зробити, аби це виправити? Третє: в який спосіб це має зробити кривдник, і до чого треба вдатися, щоб це не повторювалось у майбутньому?

— Згадаймо про семантику слова «відповідальність». Воно походить не від «покарання». В його основі «відповідь», — зауважує Роман Коваль. — І відповідь має давати той, хто завдав шкоди, — тому, кого він образив. Отже, має бути усвідомлення наслідків і каяття. А також — дії на виправлення того, що сталося.

Зустрічі потерпілого і правопорушника, під час якої шукають відповіді на ці запитання, разом з батьками чи іншими людьми, які можуть представляти громаду, і мають назву «відновні практики». Чому «відновні»? Бо відновлюють стосунки між людьми, атмосферу в школі чи громаді. І відроджується довіра. Тому дитина може почуватися прийнятою до цієї громади.

Однак медіація не легка справа. Оскільки участь у процедурі є добровільною, то дуже багато часу в посередників займає саме попередня організація роботи. Необхідно пояснювати, як можна вийти з конфлікту по-іншому. Є принцип конфіденційності, який змушує медіаторів і центри тримати в таємниці подробиці справи. І звісно, не розголошувати імена, прізвища людей.

Програми відновного правосуддя можуть застосовуватися для профілактики. 

Зокрема, як форми роботи з вирішення конфліктів у шкільному середовищі, адже вже є позитивний досвід функціонування шкільних служб порозуміння. До речі, в таких службах працюють саме підготовлені медіатори-школярі, які проводять «кола примирення» і «кола прийняття рішень». Так поліпшується психологічний клімат. І якщо в учнівському середовищі сформується стійка система цінностей, яку приймають усі, то правопорушення стають надзвичайною рідкістю або не виникають узагалі.

 


СПРАВА ПРО РОЖЕВУ КУРТКУ

Ольга Войтенко, координатор Центру відновних практик (Біла Церква), медіатор у кримінальних справах показує годинник.
— Цей прилад символізує контроль за власним життям. На годиннику можна перевести стрілки назад, однак не можна повернути час. Хоча медіація і не звільняє учасників кримінального конфлікту від судового розгляду справи, але дає можливість позбутися безпорадності і повернути віру у власні сили, — розмірковує Ольга. — А ще я хочу показати ручку. Вона теж є символом, шансом, який можна використати, виразити емоції та бачення ситуації. І замість слів «ворожнеча», «образа», «безпорадність» написати «мир», «примирення». З досвіду знаю, що учасники кримінального конфлікту потребують такого шансу.

Ольга Войтенко розповідає про медіацію у справі про крадіжку. П’ятнадцятирічна дівчина, назвемо її Катя, взяла із шкільної роздягальні куртку своєї однокласниці Аліни. Батьки дівчаток товаришували, і мати Каті не могла зрозуміти вчинок дочки, адже виховувала її, навчаючи жити чесно. На зустріч із медіатором і потерпілою Катя йшла і як мантру повторювала те, в чому провинилася і статтю свого обвинувачення. Але вона не усвідомлювала, що цей вчинок зіпсував її стосунки з матір’ю, однокласницею— зашкодив конкретним людям та їх цінностям. До медіації Катя була безсилою і безпорадною. Під час зустрічі вона попросила вибачення в Аліни. Найбільше здивувало Катине пояснення, чому вона взяла саме цю куртку, адже у роздягальні були значно кращі й дорожчі речі. Коментар дівчини був таким: «Не можу точно сказати, чому взяла і про що думала. Але я чітко пам’ятаю, що куртка була рожевою. Я її принесла додому, поміряла, а потім поклала на ліжко і просто дивилася». Справа в тому, що Катя виховувалася у багатодітній, малозабезпеченій родині, і з’ясувалося, що в неї рожевих речей… досі не було ніколи.

— Звісно, не можна сказати, що це виправдовує вчинок дівчинки. Однак варто зауважити, що в кожному разі треба враховувати особистість дитини, її мотиви, цінності, інтереси і потреби. Якщо брати до уваги тільки факти, то в цій історії йдеться лише про крадіжку, — зазначає Ольга Войтенко. — Більшість медіацій, що мипровели в кримінальних справах, а їх з 2006 року — 78, стосуються саме майна та власності. Ці справи є дуже різними, за кожною з них — чиясь помилка. На жаль, нині досить типовим є ставлення до власності як до чогось легкодосяжного — варто лише простягти руку.

 

 

НА ПОВТОРНЕ ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ ПІДЛІТКІВ НЕ ТЯГНЕ

Дуже тонкими є грані між конфліктом і порозумінням, між самотністю і усвідомленням себе частиною громади і сім’ї, в якій ти — потрібний і корисний. І привітний до тебе світ раптом може змінитися, зокрема через тавро злочинця.

— Ми сьогодні працюємо над упровадженням трирівневої моделі профілактики підліткової злочинності, — розповідає Ольга Войтенко. — Фахівці розробили модель співпраці місцевих служб і організацій, яку зміцнили міжвідомчою роботою.

Перевага моделі в тому, що вона об’єднує можливості різних структур і муніципальних служб у супроводі неповнолітнього при конфліктах із законом. В осередку працюють юристи, адвокати, психологи, педагоги, медіатори.

Медіатор у кримінальних справах розповідає, що, за анонімним анкетуванням, сто відсотків потерпілих, які брали участь у медіації, задоволені результатом. Також усі кривдники стверджують, що ставлення постраждалих до них змінилося на краще. Важливо зазначити, що повторних злочинів малолітні правопорушники, які брали участь у медіації в Білій Церкві, не скоювали.


ТРЕНІНГИ ТОЛЕРАНТНОСТІ ЗМІНЮЮТЬ ЖИТТЯ

Про медіацію у школах можуть розповісти не тільки дорослі. Наш співрозмовник, Вікторія Калязіна, ще навчається в одинадцятому класі, але вже працює медіатором Шкільної служби порозуміння (м. Жмеринка):
— Я є медіатором з 2008 року, вже сама проводжу тренінги. Розповім історію про те, як відновні практики вплинули на мене. Після того, як я пройшла перший тренінг порозуміння, моє життя дуже змінилося. Я навчалась у восьмому класі і була не дуже комунікабельною, але досить конфліктною. Постійно сперечалася з одним учнем, не могла знайти з ним спільної мови. Ми один одного майже ненавиділи. І ось випадково потрапили на тренінг до одної групи з медіації. Поспілкувалися і зрозуміли, що в нас є багато спільного. І хоча цей хлопець уже не навчається з нами, вважаю його своїм другом. Так я навчилася поважати думку інших і цікавитися нею.

Коли я зрозуміла, що відновні практики справді працюють, стала відвідувати якомога більше тренінгів, сама почала проводити медіації. Згодом захотілося передати набуті навички іншим. Я стала комунікабельнішою, перестала боятися виступати перед великою аудиторією.

Найбільше мене вразив тренінг, який я проводила в міській школі-інтернаті. Діти, більшість яких — з неблагополучних сімей, дуже потребують спілкування, підтримки і розуміння. Тому наша робота є дуже потрібною людям, громаді, суспільству.

 

НЕ ВАРТО КОНЦЕНТРУВАТИСЯ НА СПОСОБАХ ПОКАРАННЯ

Під час міжнародної підсумкової конференції-форуму «Творимо безпечну громаду разом» відбувся круглий стіл з участю голови комітету ООН з прав дитини Жана Зерматтена. На зустрічі було представлено успішний досвід запобігання підлітковій і молодіжній злочинності, результати впровадження альтернативної практики розв’язання конфліктів і досягнення примирення у школах і місцевих громадах. Експерти «Українського центру порозуміння» презентували модель профілактики правопорушень серед неповнолітніх, яка на практиці засвідчила свою ефективність і застосовується в різних регіонах України. Зокрема, нині успішно функціонують більш як 100 шкільних служб порозуміння в 10 областях країни.

Жан Зерматтен зауважив, що дитину чи підлітка часто до правопорушення штовхає модель сучасного суспільства, в якій більше уваги приділяють матеріальним цінностям, а не способу життя людини.

— Упевнений, що посередництво потрібно узаконити, медіація має стати офіційним інструментом. Якщо цього не зробити, то вона буде довільною і, ймовірно, проводитиметься вкрай рідко. Однак варто пам’ятати, що медіація не повинна перетворитися на формальну судову процедуру,— каже він.

Більшість дітей, які скоюють злочин, роблять це вперше. Тому передусім потрібно не вдаватися до позбавлення волі, навіть тимчасового взяття під варту до суду. Та й узагалі в таких випадках варто уникати судового втручання, а застосовувати позасудове вирішення. Не треба концентруватися тільки на способах покарання.

Украй важливим є відновлення соціальних зв’язків особи, яка скоїла правопорушення. Я часто кажу про відповідальність дитини, яка відновлює зв’язок і відшкодовує завдану шкоду. І це стає можливим під час зустрічі з потерпілим.

 

 

ПРЯМА МОВА

Юрій ПАВЛЕНКО, вповноважений Президента України з прав дитини:

— Якщо ми говоримо про впровадження ювенальної юстиції в Україні, то, на мою думку, 2012 рік для нас є визначальним щодо формування нової нормативної бази. Я нагадаю, що 10 % від загальної кількості – це злочини, скоєні дітьми. Під час робочих поїздок я мав можливість спілкуватися з вихованцями в колоніях і СІЗО і скажу відверто: моє враження, що 80 % цих дітей могли би бути на свободі. Більшість причин, чому дитина там, — це недопрацювання дорослих. А, якщо ми говоримо про дітей кризових категорій, — то й упущення органів влади, відповідальних за ту дитину. Тому цей рік і поставлені Президентом України завдання, переконаний, змінять ситуацію.

Сьогоднішні результати і рішення органів влади, без сумніву, були б неможливими, якби, починаючи з 2003 року, громадські організації не реалізовували пілотні проекти, спрямовані на створення системи профілактики злочинів, медіації, впровадження відновного правосуддя в країні. Торік Президент України Віктор Янукович затвердив Концепцію кримінальної юстиції щодо неповнолітніх. У січні створили робочу групу з представників органів виконавчої влади, правоохоронних органів, громадських організацій. її завдання — сформувати пакет законодавчих змін з упровадження ювенальної юстиції та відновного правосуддя. Я думаю, що нам з Міністерством юстиції вдасться завершити роботу над Законом про медіацію.

Серйозну увагу приділено реформі кримінальної міліції у справах дітей. Я розумію, що дуже складно дільничного чи рядового міліціонера переорієнтувати з карального на відновний підхід. Суддя, міліціонер, прокурор, повинні бути захисниками і помічниками дитини. Сьогодні для України питання захисту прав дитини в усіх сферах: і ювенальної юстиції, і захисту найбільш уразливих категорій дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими потребами — є ключовими, пріоритетними.

ДО РЕЧІ  ПРО ШКІЛЬНУ СЛУЖБУ ПОРОЗУМІННЯ

Шкільна служба порозуміння чи шкільна служба розв’язання конфліктів – це команда підготовлених старшокласників-посередників (медіаторів), які допомагають одноліткам вийти з конфлікту мирним шляхом. Вони використовують у роботі відновні практики – медіацію однолітків, коло прийняття рішень, працюють над формуванням безпечної атмосфери в навчальному закладі. Цю роботу організовує координатор, зазвичай – психолог або соціальний педагог, який пройшов підготовку, здобув знання й набув навичок зі створення і керування службою. Діяльність шкільної служби порозуміння базується на принципах відновного підходу. В розв’язанні конфлікту вбачають потенціал для особистісного росту й розвитку стосунків. Учасники інциденту активно залучаються до процесу обговорення і самостійно приймають рішення щодо подальших дій. Медіатор при цьому не є суддею або порадником, а лише допомагає порозумітися і дійти згоди.

Процес переговорів побудовано так, щоб сторони мали можливість зрозуміти один одного, усвідомити власні вчинки та їх наслідки, тобто власну відповідальність. Атмосфера довіри і поваги сприяє тому, що учасники охочіше беруть на себе зобов’язання щодо виправлення ситуації або відновлення стосунків.

Однією з особливостей діяльності служби є долучення до примирення однолітків. Школярі-медіатори проводять зустрічі з учнями, між якими виник конфлікт, і допомагають їм залагодити суперечку з урахуванням інтересів усіх сторін. Тож головна роль у цьому в навчальному закладі покладається не на дорослих, а на самих школярів які, звичайно, отримують відповідну допомогу і підтримку своїх дорослих колег. Так, медіація однолітків покладає відповідальність за примирення на самих учнів.

 

ЦІЛКОМ ОФІЦІЙНО

Використання медіації в цивільних, сімейних справах і спорах, упровадження медіації в кримінальних справах (зустрічі з усунення завданої злочином шкоди або відновне правосуддя) рекомендовано в:

  • Указі Президента України «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні») від 24 травня 2011 року, № 597 (597/2011);
  • Розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» від 12 жовтня 2011 року, № 1039-р;
  • Листі Міністерства освіти і науки України «Щодо поліпшення превентивного виховання та профілактичної роботи з подолання злочинності серед неповнолітніх» від 13 вересня 2010 року, № 1/9-623;
  • Інструктивному листі Генерального прокурора України О. Медведька «Щодо використання процедур примирення у кримінальному впровадженні та розширення альтернативи кримінальному переслідуванню», № 09\1-233вих-08-236окв від 01.08.2008 року.

 

Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» № 15