«Безсумнівно, насильство породжує насильство, - каже знаний німецький кримінолог Крістіан Пфайффер. - Серед убивць світу немає тих, кого виховували в любові та добрі». Проте не кожна дитина, яку в дитинстві били, пізніше бере в руки зброю. Однак діти, які зазнавали насильства від батьків чи вчителів, у п'ять разів частіше вдаються до насильницьких дій.

Керівник Кримінологічного інституту Нижньої Саксонії опитав 45 тисяч німецьких підлітків. З «вихованих у добрі» молодих людей лише 2-3 відсотки вчиняють насильницькі акти. «Серед тих, до кого в дитинстві застосовували насильство, цей показник сягає 17 відсотків», - розповідає кримінолог. Це тому, що «діти мають власний досвід: насильство окуповується, сильний перемагає - і якщо я сильніший, тоді я на коні», пояснює Вольфґанґ Ельснер, психотерапевт з Кельна, який працює з девіантною молоддю. Саме тому до застосування насильства більше вдаються ті діти, які самі його зазнавали.

Серед таких дітей простежується й тенденція застосування вербального насильства та навіть вчинення злочинів правоекстремістського характеру, переконаний Пфайффер. Діти, яких били та психічно принижували, шукають шляхів для компенсації свого почуття безсилля та отримання влади, от вони й беруть у руки зброю, продовжує кримінолог. Наслідки, каже Пфайффер, можуть бути жахливими: наприклад, трагедія, що сталася в Ньютауні, коли підліток розстріляв у школі 20 дітей і шістьох дорослих.

Американське «репресивне» виховання

Пфайффер покладає вину за велику кількість насильницьких злочинів у США на, як він каже, «репресивне виховання». Водночас кримінолог наголошує, що інші фактори, як от безробіття, також відіграють роль. У Сполучених Штатах 70 відсотків батьків вважають, що час від часу лупцювати дітей корисно - також учителями. У 21 штаті вчителям взагалі дозволено піднімати руку на учнів, причому часто вони використовують для цього дерев'яні палиці, так звані «paddle».

У дослідженні правозахисної організації Human Rights Watch, здійсненому ще в 2009 році, задокументовані випадки з американськими дітьми, які «піддавались серйозному насильству» та яким завдавали тілесних ушкоджень. І хоча є чимало батьків, які проти побиття їхніх дітей у школі, вчителі часто ігнорують їхню позицію, - йдеться у дослідженні «Насильницьке виховання». «У дітей виробляється імунітет проти постійного застосування насильства, і вони сприймають його як звичну частину життя», - стверджують автори дослідження.

«Тому й не дивує той факт, що бажання мати зброю притаманне великій частині американців», - каже Пфайффер. Кримінолог вимагає «роззброїти» виховання дітей, як це відбулось у 1990-ті роки в Німеччині.


Право на виховання без насильства

Закон про заборону насильства у вихованні надає німецьким дітям право на виховання власне без застосування сили. «За останні 20 років поведінка батьків змінилась дуже відчутно», - каже Пфайффер. Понад 60 відсотків усіх дітей та молоді не зазнають з боку батьків навіть ляпасів. А частка батьків, які «постійно б'ють дітей» за два десятиліття скоротилась з 15 до семи відсотків. Пфайффер переконаний, що саме й через це в Німеччині знизився рівень злочинності.

Батьки, які б'ють дітей, каже Пфайффер, часто мають низький рівень освіти та живуть в умовах бідності. Майже 100 відсотків з них самі пережили сімейне насильство, пояснює кримінолог.


Тягу до насильства можна перевиховати

Втім, не всі діти, до яких застосовували насильство, пізніше вдаються до нього або беруть у руки зброю. «Готовність до застосування насильства піддається виправленню», - каже психотерапевт Ельснер. «Це дуже важка робота, але її результат має шанс», - переконаний він. У віці приблизно з 12-ти років додається можливість самокорекції: молодь може себе по-іншому ідентифікувати, шукає нові взірці - наприклад, футбольного тренера чи сусіда.

«Тож Савл може перетворитися на Павла - або ж навпаки», - каже Ельснер. Адже й діти, яких виховують в любові, також можуть вдатися до насильства. «Ми не повинні забувати, що насильство може сприйматись із захопленням», - пояснює Ельснер. Кожна людина має свій потенціал агресії, тож він має бути спрямований у соціально і культурно прийнятні рамки.