Українські підлітки рвуться в європейські лідери за рівнем насильства одне щодо одного. Винні в дитячій агресії не тільки горезвісні інтернет і наш час, але й пострадянська педагогічна система, - пише Кароліна Тимків у №28 журналу Корреспондент від 19 липня 2013 року. 

Валерію Соловйову, ученицю восьмого класу маріупольської школи №43, протягом двох років тероризувала група дев'ятикласниць. Коли мати одного з учнів випадково виявила в його мобільному телефоні відео, де школярки били і погрожували повісити Соловйову на власному шарфі, історія стала публічною. 

Даремно адміністрація школи намагалася зам'яти скандал. У соцмережах з'явилися групи підтримки Соловйової, директор школи був звільнений, а міліція відкрила кримінальну справу. 

Факти насильства стосовно дітей у школах і навіть у дитсадках тепер все частіше стають надбанням громадськості, стверджує Юрій Павленко, уповноважений Президента України з прав дитини. 

 

"Якщо в минулі роки я отримував одне-два таких звернення на місяць, то зараз - 1015", - розповідає Павленко. Причому потік скарг чиновник пояснює не стільки зростанням кількості інцидентів, скільки зростаючою в останні роки рішучістю співвітчизників заявляти про них. 

У радянський час, та й відразу після розпаду СРСР грубий тиск і приниження людської особистості, як правило, сходило кривдникам з рук - принижені й ображені не прагнули залучати до кричущих інцидентів уваги, - але тепер співгромадяни, які скуштували свобод, більше не бажають мовчати.

На переконання Павленка, чимала частка сучасних випадків прояву жорстокості і агресії полягає в моральних знущаннях і причіпках не тільки між підлітками, але і між учителями та школярами. Україна, як і багато інших пострадянських країн, все ще не розлучилася зі старими педагогічними методами, і в школах часто про особистісне виховання не замислюються.

Саме придушення особистості з боку педагогів та їхній невисокий професійний рівень експерти називають серед особливих причин української підліткової агресивності. Тоді як на агресивних юних американців чи французів тисне в першу чергу світ комп'ютерних ігор і мережа в цілому, а також переобтяжений інформаційний простір.

 

У результаті за рівнем насильства підлітків стосовно їхніх однолітків Україна посідає четверте місце в Європі після Росії, Албанії та Білорусі, свідчать дані останнього дослідження Всесвітньої організації охорони здоров'я.

На протилежному кінці рейтингу розташовуються куди більш благополучні Швеція, Норвегія, Фінляндія і Данія. Миролюбність скандинавських підлітків експерти пояснюють більш демократичними методами виховання в цих країнах, де свобода дітей не надто ущемляється дорослими, і якістю освіти. Фінська середня школа - визнаний світовий лідер.

До того ж, на відміну від цієї країни, в українських навчальних закладах насильство сприймається як щось само собою зрозуміле, наголошують фахівці.

Шкільні роки чудові

Десятирічного луганського школяра Володимира Ісправнікова однокласники побили з такою жорстокістю, що він місяць пролежав у лікарні з черепно-мозковою травмою, струсом мозку і травмою спини.

За словами Ольги Ісправнікової, матері хлопчика, його кривдники нападали і на інших учнів, проте так і не були покарані. "Справу закрили нібито через те, що ми не пройшли судмедекспертизу. Але ми пройшли її відразу ж, на другий день", - запевняє Ісправнікова.  Вона переконана, що звести розгляд нанівець прагнув директор школи, де сталася трагедія.   Хоча директори сучасних шкіл, так само, як і в радянські роки, не схильні виносити сміття з хати, - факти насильства все частіше стають надбанням громадськості завдяки інтернету і бажанням співвітчизників боротися з несправедливістю.

Серед них мешканка Донецька Аліна Соболєва, яка прагне за будь-яку ціну покарати виховательку місцевого дитячого садка. Остання, як каже Соболєва, регулярно б'є її сина.  "Спочатку вона покарала дитину за погану поведінку так, що у неї залишилися синці на шиї, - обурюється Соболєва. - Хоча педагог стверджувала, що малюк впав сам. Потім я спіймала її на гарячому, коли вона вдарила мого сина".
Соболєва написала скаргу до районного управління освіти, але комісія, що прибула звідти, не знайшла достатніх підстав, щоб звільнити вихователя, і та відбулася доганою.  "Я не заспокоюся доти, поки її не звільнять, - повна рішучості Соболєва. - Вона покалічить психіку іншим дітям".

Тим часом у країні з'являються структури, альтернативні міліції та відділам освіти, які готові допомогти постраждалим. Дорослі і діти, які потрапили в погану історію, можуть набрати номер телефону гарячої лінії міжнародного правозахисного центру Ла Страда - Україна, який розпочав роботу в лютому. Ще однією можливістю отримати допомогу уповноважений з прав дитини Павленко називає власну сторінку на Facebook.

 

Про актуальність проблеми насильства щодо неповнолітніх говорить статистика Ла Страда - Україна: з 10 тис. отриманих центром за півроку дзвінків 4 тис. були пов'язані з насильством у навчальних закладах, констатує співробітниця центру Олена Кривуляк. Її колеги надають психологічну допомогу дітям, а також беруть на себе подальше спілкування дитини з міліцією та іншими структурами влади. Адже найчастіше підлітки не наважуються розповісти про події батькам або вчителям.

Шукати підтримку в стінах школи - не найкраща ідея, говорять і психологи: саме шкільна обстановка часто породжує насильство. Українська система освіти, як і радянська, нав'язує вчителям строгий авторитарний стиль поведінки, вважає Любов Найдьонова, заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології.

У підсумку гарячі юні голови, чиї прагнення та почуття регулярно придушуються учительською указкою, вихлюпують негатив один на одного.
Зовсім інакше процес виховання виглядає, наприклад, у Фінляндії, розповідає Найдьонова, котра бувала в цій країні по роботі. "Ніколи не будуть принижувати дітей і обмежувати їхні права в тамтешніх навчальних закладах", - говорить Найдьонова про країну, де, за її словами, "панує культ дитини".

 

У Західній Європі вчитель у школі є для учня старшим колегою, який його десь спрямовує і підказує, вчить, як жити, аналізує основоположні відмінності між пострадянським і західним світом Сергій Квіт, президент Києво-Могилянської академії. "Тоді як в Україні вчителі використовують більш авторитарні методики виховання, - пояснює він. - І часто між учнем і вчителем виникає прірва".  У країнах ЄС професія вчителя престижна і гідно оплачується, та й підготовка шкільного викладача більш ґрунтовна, в тому числі в плані методик роботи з дітьми. 

"У нас же в першу чергу роблять ставку на теоретичну частину предмета. А престиж самої професії досить низький, і в школі працюють ті, хто не зміг реалізувати себе в іншій сфері", - зазначає Квіт.  Також в Європі проблеми насильства в школі аж ніяк не прагнуть не помічати, як це відбувається в Україні, а розбирають і аналізують на державному рівні. Так, у Фінляндії після серії самогубств підлітків на початку 1980-х, причиною яких стали образи з боку ровесників, уряд розробив програму профілактики, побудовану на зміні ставлення свідків до насильства. Зі школярами почали працювати психологи, які прагнуть прищепити розуміння, що пасивно спостерігати за екзекуціями неприпустимо і необхідно заступитися за жертву. Методики принесли плоди - молодіжна агресія в країні різко пішла на спад.

Українські школи - повна протилежність, нарікає Павленко. Він згадує недавно отриману скаргу, суть якої зводилася до того, що класний керівник в одній зі столичних шкіл принижувала свою ученицю через те, що її мати не здала гроші на ремонт школи та інші потреби.
"1 вересня всіх дітей посадили за нові парти, а її - за стару, - говорить чиновник. - Звичайно, це спровокувало знущання [стосовно дівчинки] з боку ровесників".

Агресивне середовище

Поводитися подібно до героїв знаменитого радянського фільму Опудало, де школярі обрали мішенню однокласницю, стало нормою, зазначають експерти. Однак тепер ситуацію погіршують ще й сучасні технології.  Коли дві 15-річні учениці однієї з кременчуцьких шкіл били свою подругу в лісосмузі, їхні приятелі знімали дійство на телефон, а потім виклали зйомку в одну із соціальних мереж.
Кривуляк вважає цю історію типовою. Кібербулінг, коли жертву труять за допомогою компрометуючого відео, вкрай популярний серед сучасних підлітків.  Причому не можна сказати, що в конфлікти між підлітками не втручаються педагоги, але найчастіше їхня роль тільки погіршує ситуацію, зауважують фахівці. Павленко згадує, як директор вищезгаданої кременчуцької школи, коли до нього дійшла історія з побиттям його учениці, не довго думаючи, назвав її "слюнтяйкою".

Британські або японські школи також відрізняє досить жорсткий дисциплінарний підхід до виховання. В останнє десятиліття там і в деяких інших розвинених державах прокотилася хвиля підліткових самогубств і вбивств на ґрунті ворожих взаємин між підлітками.  Вал агресії незалежно від національності нарощує віртуалізація реальності і прискорення обміну інформацією, наголошують соціологи. А школярі стають більш цинічними, не здатними до співпереживання, констатують вони.

При цьому за допомогою до психологів звертаються в першу чергу не агресори, а їхні жертви, зазначає Людмила Литвин, президент Асоціації дитячих психіатрів України. Більше того, батьки зарозумілих підлітків на певному етапі пишаються своїми нащадками.  "Дитина має лідерські якості і вміє за себе постояти, - озвучує слова таких батьків Литвин. - І якщо вона всіх б'є, значить, сильна і мужня".  Проте надалі подібна позиція загрожує проблемами: до Литвин неодноразово приводили на психологічну корекцію поведінки дітей-агресорів на вимогу керівництва школи, де з ними вже не могли впоратися.

 

Водночас в Україні часто молода людина, яка жорстоко побила свого однокласника, уникає відповідальності за допомогою "турботливих" батьків. Ще один варіант перебігу подій: вона потрапляє в жорна каральної системи. "У нас єдина форма покарання - за ґрати, тоді як у Європі існує безліч виправних методик", - розповідає Павленко.  Проте одну з них взяли на озброєння в деяких школах Вінницької, Одеської, Полтавської та Івано-Франківської областей. Там відкрилися центри медіації, що використовують методики врегулювання конфліктних ситуацій за допомогою третьої особи - медіатора або спеціально підготовленого посередника.  

Вихованець гімназії №5 міста Жмеринка Вадим Голіненко залагодив конфлікт з однокласником, відверто обговоривши з ним всі непорозуміння. "[Раніше] У нас справа ледь не до бійки доходила, - згадує він. - А під час медіації ми мало не плакали".
Оксана Дацко, соціальний педагог гімназії, де такий центр працює вже п'ять років, запевняє, що для важкого підлітка це набагато ефективніше, ніж розбір польотів у кабінеті директора.

Наслідки застосування нового методу профілактики бійок та екзекуцій не забарилися позначитися: за минулий рік кількість правопорушень серед неповнолітніх в школах, де використовувалася медіація, знизилася на 15%.  "Ми зрозуміли: коли діти беруть на себе відповідальність у вирішенні конфлікту, вони більше його не повторюють", - говорить Дацко.

Хоча в більшості українських шкіл роль арбітра і раніше належить адміністрації навчального закладу, жалкують експерти.
Тим часом Павленко зізнається, що в найближчому майбутньому очікує зростання кількості скарг від жертв підліткового насильства, і тут же додає: "На щастя, все більше людей розуміють, що цю систему треба ламати". В’язниця і знущання не зроблять дітей, в яких проблеми з законом, – кращими. Слід навчати всіх соціальних працівників, правоохоронців, суддів, слідчих і прокурорів бути адвокатами дитині. 

Що підштовхує дитину до порушення закону?

"Мені 17 років і за своє життя я бачив небагато хорошого. Батька ніколи, а мати щодня заглядала у чарку. Вона забувала забрати мене з дитсадка, і уже в 4 роки я сам звідти часто втікав. Першу крадіжку я зробив у 7 років, коли вкрав булочку в магазині, бо страшенно хотілося їсти. З того часу й почалося".

Це уривок з твору учня 9 класу школи Бережанської виховної колонії. І частина видання Дитячого фонду ООН в Україні "В обличчі кожному історія своя", розповіді про долі дітей і підлітків, які у виховних колоніях.

В ЮНІСЕФ стверджують, що діти не народжуються злодіями, а ув’язнення – дуже дороге вирішення проблеми і для суспільства, і для самих дітей. На Конференції високого рівня з питань правосуддя щодо дітей, що нещодавно пройшла у Брюсселі, демонстрували й відеоролики, створені дітьми-порушниками.

Мене вразило те, що один хлопець отримав 6 років за ґратами за два поцуплені мобільні телефони. Невже хтось щиро вважає, що перебування в ув’язненні допоможе підлітку стати кращим?

 

Діти у конфлікті з законом мають право на спеціальні підходи, відповідно до їхнього віку. Й спрямовані на їх реінтеграцію у суспільство. Це сказано у положеннях Конвенції про права дитини та йдеться в інших міжнародних стандартах.  Як зауважує голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні Юкіе Мокуо, вже доведено, якщо таких дітей підтримувати індивідуально, їхня реінтеграція у суспільство і попередження повторних порушень будуть більш успішними.  

Як насправді ставляться до дітей, підлітків у конфлікті з законом в Україні? Тим більш їх немало, й очевидно одна з серйозних причин – соціально-економічні проблеми в країні – безробіття, бідність.

За минулий рік неповнолітніми або за їх участю скоєно 14 238 злочинів.

Такі дані Мін’юсту. Щодня підлітки в Україні скоюють понад 100 злочинів, у тому числі два-три розбійних напади, вісім пограбувань, сімдесят крадіжок особистого і державного майна.  

 

22 липня 2013