Як захиститися від агресивних однолітків, порозумітися із батьками та вчителями, як підготуватися до першого сексу і що робити, коли тобі 15, а тебе ніхто не розуміє - із такими питаннями українські діти найчастіше звертаються на анонімну телефонну лінію.

Про це в інтерв'ю ВВС Україна розповіла директор департаменту Національних "гарячих ліній" жіночого правозахисного центру "Ла-Страда Україна" Ірина Мидловець.

Від 1 січня, коли там запрацювала окрема лінія для дітей, до 1 червня, коли в Україні відзначають День захисту дітей, фахівці центру отримали понад 10 тисяч телефонних дзвінків.

Переважно зі своїми проблемами телефонували саме діти. Найбільше - віком 12-15 років, хоча бувають випадки, коли за допомогою звертаються і дев'ятирічні, розповіла пані Ірина Мидловець.

Іноді, за її словами, дітям простіше розповісти про наболіле зовсім незнайомій людині, аніж близьким та рідним.

ВВС Україна: На що найчастіше скаржаться діти, які телефонують вам?

Ірина Мидловець: Найчастіше запити від дітей стосуються міжособистісних стосунків між дітьми: взаємин між коханими людьми, з однолітками, з однокласниками, а також питань статевого виховання, стосунків з батьками та вчителями.

Окрім того, значна кількість дзвінків стосується насильства та жорстокого поводження із дітьми, зокрема найчастіше вони стосуються булінгу. Булінг - це цькування між однолітками, коли однокласники обирають одну або двох осіб і починають їх цькувати, залякувати, знущатися перед всім класом або перед всією компанією.

Діти скаржаться, що їх б'ють в школі чи в компанії на вулиці. При цьому, вони бояться розповідати про це комусь, тому що їх залякують.

На превеликий жаль, в нашому суспільстві таке явище є, і дзвінки саме з питань булінгу ми отримуємо досить часто.

Був такий випадок, коли нам почав телефонувати хлопчик-сирота, який жив в інтернаті. Він почав розповідати про проблеми стосунків із однолітками - про те, що він не може знайти з ними спільної мови, над ним знущаються.

Потім, коли після кількох дзвінків між ним та консультантом виникло достатньо довіри, він розповів, що насправді насильство стосовно нього чинять не лише однолітки, але й працівники закладу.

І ми разом із уповноваженим президента з прав дитини ініціювали перевірку, в результаті якої дійсно виявилося, що цей факт має місце. Дитину забрали із того інтернату, зараз він живе в дитячому будинку сімейного типу, телефонує нам десь раз на місяць, розповідає, як в нього справи. Він зараз співає у хорі, йому все подобається.

Це - гарний приклад того, як за допомогою співпраці різних структур можна вирішити долю кожної окремої дитини.

Однак, є дуже багато дзвінків, які стосуються, наприклад, статевого виховання. Одного разу нам телефонував 15-річний хлопець, який збирався почати статеве життя зі своєю дівчиною, але він дуже хвилювався, як це зробити правильно, щоб вона не завагітніла, щоб їй було приємно, як взагалі із нею про це поговорити. Тобто це ті питання, яким в школі, на жаль, не надають достатньої уваги.

Він також соромився спитати про це у батьків, бо вважав, що з батьками про це не говорять. Йому набагато простіше було зателефонувати абсолютно незнайомій людині, яку він ніколи не бачив, і обговорити те, що його турбує.


Коли дитина розповідає про злочин...

ВВС Україна: Чи не було б доцільним в цьому випадку також консультувати батьків?

Ірина Мидловець: У нас є практика комплексного консультування. Ми мали випадок, коли нам зателефонувала жінка і розповіла про конфлікт зі своїм 14-річним сином. Ми консультували її, розмовляли безпосередньо з хлопчиком і паралельно намагалися вирішити ситуацію, яка склалася в родині.

В них були непрості взаємини через перехідний вік - і хлопчик не хотів в чомусь розуміти те, що окрім прав у нього є ще й певні обов'язки, але водночас і мама не давала йому розвиватися як особистості, висловлювати ті думки, які він хотів висловлювати.

І саме така практика паралельного консультування дає найкращі результати, оскільки так можна вирішити конфлікт у родині. Однак, звісно, у таких випадках було б добре звернутися до очного психолога.

ВВС Україна: Як ви реагуєте у тих випадках, коли до вас телефонує дитина і розповідає про щось, що має явні ознаки злочину?

Ірина Мидловець: Тут є два варіанти. Ця лінія є конфіденційною, ми не маємо права звернутися кудись, коли дитина це заперечує, бо вона нам довірилася, розповіла про таємницю, яку, можливо, не розповідала нікому іншому.

Однак якщо дитина згодна передати цю інформацію, ми надсилаємо запити до служби у справах дітей - наприклад, якщо з дітьми жорстоко поводяться у родині.

Ця співпраця добре налагоджена. Одного разу нам зателефонувала дівчина з Львівської області і розповіла про насильство, яке вчиняє над нею її мама. Ми одразу надіслали факсом лист до служби у справах дітей, і вже того ж вечора її працівники приїхали на місце і вирішили ситуацію.


"Виростають агресори"

ВВС Україна: Дехто вважає, що виховання дітей - це внутрішнє питання сім'ї. Що ви думаєте з цього приводу?

Ірина Мидловець: Сім'я - це ґрунт для нації - для того, щоб ми могли рости і розбудовувати українське суспільство. Якщо ми будемо відштовхуватися від того, що побиття і сімейне насильство всередині сім'ї - це сімейні проблеми, то з такої сім'ї виростуть діти, в чиїх сім'ях згодом відбуватиметься те саме.

Виростають агресори, і вони навряд чи зможуть донести своїм дітям, що існують інші, неконфліктні, більш цивілізовані методи вирішення якихось питань.

Бо фізичне насильство - це, перш за все, порушення прав людини. А дитина є передусім людиною. Фізичне насильство, яке дитина терпить змалку, не проходить без сліду і дає свої результати у майбутньому. Такі діти стають більш замкненими, більш агресивними, їм важче знайти спільну мову в колективі, їм складніше влаштуватися на роботу чи знайти неконфліктний метод вирішення спірних ситуацій.

Якщо ми хочемо такого майбутнього для своїх дітей, то ми можемо і далі говорити, що це сімейна справа. Але, якщо ми хочемо бачити наше суспільство більш цивілізованим, щоб наші діти частіше усміхалися, то ми маємо відійти від тих принципів, які сповідувалися раніше або взагалі ніколи не були прийнятними.

ВВС Україна: Судячи зі звернень дітей, які телефонують вам, як виглядає картина із дотримання їх прав в Україні?

Ірина Мидловець: На превеликий жаль, в Україні не вважається, що дитина має права. У нас вважається, що дитина має обов'язки: дитина мусить вчити уроки, мити посуд, допомагати батькам... Це дійсно так - дитина повинна робити певні речі.

Однак, в дитини є також і право - обирати, ким вона хоче бути у майбутньому, право на вільне від насильства і жорстокого поводження життя, право бути коханою, оточеною турботою своїх батьків.

І мені здається, що ці права ми маємо ставити понад наші бажання, щоб діти жили і не говорили про проблеми, які є всередині їхніх сімей.

Тому що зазвичай, якщо в сім'ї є певна проблема - конфлікт між батьками чи фізичне насильство одного члена стосовно іншого - то діти дуже часто страждають. Вони є і свідками фізичного насильства, і постраждалими від насильства психологічного.

Замість того, щоб намагатися приховати це всередині сім'ї, нам варто подумати про те, яке майбутнє чекає на наших дітей. Мені здається, що ми разом маємо працювати над тим, аби дитина почувалася захищеною і такою, яку люблять та про яку турбуються - родина, вчителі, друзі, однолітки.