Україна має власну історію розуміння того, що молодь має різні потреби у порівнянні з дорослими. В 1897 році, коли Україна знаходилася в складі Російської імперії, існував закон "Про зміну форм та обрядів судочинства у справах про злочинні діяння малолітніх та неповнолітніх, а також законоположень про їх караність". Крім того, існували спеціалізовані суди для молодих людей, які порушили закон, їх називали «дитячими судами». До Жовтневої революції 1917 р. такі суди працювали в декількох містах України, зокрема, Києві, Харкові, Катеринославі (Дніпропетровську), Миколаєві та Одесі. Судді у таких «дитячих судах» призначалися з представників місцевої громади, були відповідальними за розгляд справ стосовно неповнолітніх, а також здійснювали контроль з боку суду за роботою соціальних служб та установ, які надавали послуги неповнолітнім. «Дитячі суди» було суто місцевими ініціативами, їх діяльність регулювалася місцевими правовими актами, вони створювалися за рішенням органів місцевого самоврядування та фінансувалися з бюджету територіальної громади.

У січні 1918 року Радянський уряд запровадив новий закон, який суттєво змінив формальний порядок розгляду справ неповнолітніх правопорушників. Замість судів їх справи почали розглядатися виключно позасудовими органами – спеціальними комісіями у справах неповнолітніх. До складу комісії входив суддя, педагог та лікар. Під час розгляду справи неповнолітнього враховувалися особисті та соціальні фактори впливу (наприклад, соціальна недбалість, фізичний стан, особистість правопорушника). Цікавим є той факт, що за будь-яких обставин комісія не мала права направляти неповнолітнього правопорушника до пенітенціарного закладу. Молоді правопорушники отримували покарання виключно в рамках проведення з ними медико-педагогічної роботи.

У 1935 році Постановами Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР вік неповнолітніх, за якого наставала кримінальна відповідальність, було знижено до 12 років. Тоді ж було відновлено застосування до неповнолітніх усіх видів покарань, ліквідовано окреме провадження у справах неповнолітніх та комісії у справах неповнолітніх. Підходи, що застосовувалися до підлітків, які вчинили правопорушення перестали враховувати їх вік або вплив складних соціальних умов на особистість правопорушника.

У 1971 році були відновлені положення щодо урахування факторів, які могли обумовити кримінальну поведінку неповнолітнього, коли Кримінально-процесуальний Кодекс Української РСР було доповнено положеннями про спеціальний розгляд справ неповнолітніх. Ці положення визначали, що установи, які працюють з молоддю на етапах досудового і судового розгляду повинні вивчати стан здоров’я, фізичні та особисті характеристики неповнолітнього, умови проживання, а також інші обставини, що могли вплинути на виховання неповнолітнього, наявність дорослих, які б могли спонукати його до вчинення злочину. Якщо суд визначав, що молода особа, яка вчинила правопорушення не являє собою ризику для громадської безпеки, суд мав право закрити справу та застосувати заходи виховного впливу до такого неповнолітнього.

Починаючи з 1992 року питання створення спеціалізованих судів для неповнолітніх є предметом постійних дискусій та було включено до концепції судової реформи. У 1995 році Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», який передбачав запровадження інституту судових вихователів в судах з метою контролю виконання рішень стосовно неповнолітніх. Проте, цей інститут не було застосовано на практиці, а у 2007 році цю норму було виключено з закону.

З 2000 року Україна зробила декілька важливих кроків стосовно реалізації власних міжнародних зобов’язань та ухвалила низку законів щодо захисту дитинства, соціальної роботи з дітьми та молоддю, попередження насильства в сім’ї. Стосовно молодих людей, що перебувають у конфлікті з законом, в Україні зроблено багато зусиль з метою покращення захисту прав дітей та вирішення проблем молоді групи ризику, серед яких:

  • Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні
  • Роз’яснення Верховного Суду України стосовно судової практики щодо розгляду справ неповнолітніх правопорушників
  • Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини (на 2008—2016 рр.)

 

За останні роки в деяких областях України було проведено значну роботу за участю недержавних організацій, що займаються питаннями відновного правосуддя, стосовно заміни застосування загальної «дорослої» системи судочинства у справах неповнолітніх правопорушників. Багато з цих організацій, і за підтримки міжнародних організацій, проявляють ініціативу в галузі попередження злочинності серед неповнолітніх, впровадження практичних методів відновного правосуддя, розвитку служби пробації, та реформи пенітенціарної системи.